Інчон. Йосу, Сеул - враження, емоції, подив)))
незабаром!!!
ЇЖА
[/b]
Десять днів без солі та хліба.
Це могла би бути дієта, аби все це не відбувалося у Кореї.
У Кореї мене зустрічали дуже гостинно. Як сказали б у нас, в Україні, із хлібом-сіллю. Але цей наш звичай зустрічати гостей і символ щедрості корейцям не зрозумілий, бо ні хліба, ні солі вони не вживають. За 10 днів я не бачила солі на столах ані в готелі, ані в ресторанах, ані в кафешках. А хліб з”являвся на гастрономічному горизонті лише у вигляді білих булочок, настільки пухких і легких, як літня хмаринка, що будь-яка з них разом із начинкою вміститься у моєму стиснутому кулаці. Фактично, це хліб із повітря із невеликим додатком борошна. Головна їжа корейців – абсолютно прісний круглий рис і кімчі – дуже гостра закуска із пекінської капусти, яку маринують спеціальним способом. До речі, не називайте цю капусту пекінською у присутності корейців, тут її називають корейською. Кімчі – це не просто їжа. Це культовий продукт, на кшталт українського сала. Своєрідний корейський гастрономічний тотем, котрий вам подадуть до столу будь-де, навіть без замовлення, кімчі. Так що не спробувати цю страву вам не вдасться.
Саме для маринування кімчі корейські гончарі створюють великі чорні горщики, котрі тримають при певній температурі, закопуючи у землю і т.д. Цей давній традиційний спосіб ще „живий”, бо такі горщики я бачила на власні очі і фотографувала. Але технічна революція модернізувала процес створення кімчі, місцеві гіганти електроніки створили спеціальні моделі холодильників, що на вигляд більш схожі на пральні машини. Ніде у світі ви не знайдете таких холодильників, а тут вони є чи не у кожному домі. Бо приготування кімчі – це особлива місія кожної господині. Рецептів, кажуть, існує безліч, як в українського борщу. Й справді, на півдні у Йосу кімчі набагато гостріші, аніж у Сеулі.
Зате в Кореї – увага! – немає корейської моркви. Тобто моркву, як і безліч інших овочів, грибів, трав, вони їдять, але такої гострої моркви, нашинкованої тоненькими смужечками, як у нас на базарах і у записничках рецептів у нелінивих господинь, корейці не готують.
У ресторані чи кафе, при будь-якому замвленні, навіть якщо це буде просто суп, вам все одно принесуть спочатку кухоль чистої води, багато маленьких тарілочок із закусками, серед яких обов”язково кімчі і досить велику порцію рису. Так що голодним тут залишитися неможливо. Такий обід (вода, рис, закуски, суп із морепродуктами) коштує приблизно 5 доларів. Дуже часто закуски ставлять на стіл у загальних тарілках, з яких усі беруть їжу власними паличками, ніяких додаткових ложок немає. Мабуть, прихильники здорової їжі й способу життя - корейці – не вважають спільні тарілки розсадником мікробів і вірусів. Принаймі, відрази у них така процедура не викликає.
Сказати, що корейська кухня гостра – це не сказати нічого. У перший день усю їжу я миттєво ковтала, не жуючи, бо опіки в роті не дозволяли навіть язиком повернути. Я почувала себе майже драконом. Та згодом я вже сама вишукувала на столі кімчі. Корейці постійно запитували мене, чи подобається їхня кухня – і страшенно раділи, почувши ствердну відповідь. Та мені хотілося б трішки менш наперченого. За десять днів я навчилася пекучі закуски компенсувати прісним рисом і отримувати задоволення від далекосхідної екзотики.
Їдять корейці паличками металевими – це традиція. Багаті їли «корисними» срібними, бідні – із дешевих сплавів. Бамбукові палички я баичяла лише одним раз за усю подорож. Ще один столовий прибор – ложка, така ж, як у нас, але із подовженою ручкою. Виделки дають на вимогу тих, хто не вміє вправлятися із паличками. Ножів на столом не буває. Хоча пригадую - лише один раз невеличкий ніж був, та й то у ресторанчику, де головна страва – варені устриці, які ми самостійно і з насолодою відкривали короткими ножами.
Традиційно трапеза відбувається за маленькими столиками, корейці сидять на теплій підлозі, підібгавши під себе ноги. Тому біля входу в зал треба роззуватися. Іноді ресторан пропонує плоскі подушечки, але часто люди сидять просто на підлозі. Їдять дуже швидко, не витрачаючи море часу на пережовування і теревені. Жодних надмірностей – це один із принципів корейців. Може, тому серед корейців людей із зайвою вагою я не помітила.
Ще одне моє здивування (окрім відсутності корейської моркви) – корейці не п”ють чай. Фантастика! Я у Києві п”ють корейський чай, а тут в Йосу, на півдні Республіки Корея, де зовсім поруч розташовані плантації чаю, його не п”ють. Моя перекладачка завбачливо пояснила, що чай п”ють окремо із солодощами. А під час обіду – п”ють лише воду. Роль чаю відіграє рідкий гарячий супчик (точніше узвар із водоростями або із тофу), котрий їдять паралельно з іншою їжею.
Країна, що із трьох боків омивається морем, запропонує вам рибу і морепродукти на будь-який смак. Часто зустрічаються звичні нам українцям, що люблють японсько-українські ресторани, роли і сусі. Ще одна поширена їжа – сашимі. Оберіть свіжу рибину, її розріжуть перед вами на маленькі шматочки, і ви зможете смакувати сашимі із гострим соусом. Водорості норі, порізані на невеличкі шматочки – якраз для невеличких ролів, є скрізь. Навіть у міні магазинах. Я їх їла, як чіпси, а правильні корейці усе пояснювали мені, що всередину треба загортати рис із додатками. Я була неправильною. Рису мені була в Кореї і там забагато.
Корейці дуже люблять зелень, щоправда, більшість із листочків, які я куштувала, - незнайомі мені рослини, а корейські назви ні про що не говорять. Зате цікаво, що корейці збирають дуже багато „підножної” зелені. Усе їстівне, що проростає, тут же зривають, - і в їжу! А ще вразили поля і городи – вони закриті або тонкою плівкою, або ж тканиною. Попід ними усе росте, як у маленькому парничку, та й бур”яни менше дошкуляють. До того ж у грудні вони все ще збирають урожай зелені, хоча у них не набагато тепліше, аніж у нас. І зими у них сніжні й морозні.
Ще один екзотичний продукт – солодощі, які готуються, звичайно, із улюбленого рису та меду, із додаванням найрізноманітніших інгредієнтів та прикрас. Надзвичайно естетичні, зроблені вручну із дивовижними тонкими малюнками. Розглядати їх мені сподобалося більше, аніж куштувати. Але ви краще спробуйте їх самі.
До якогось моменту я думала, що українці й корейці у своїх кулінарних пристрастях – повні антиподи. Підтвердженням цьому стало ще й незрозуміле ставлення до нашого борщу корейців, яким довелося куштувати його у Москві. Мої нові друзі стверджували, що борщ їсти неможливо. Щоправда, тут у мене був козир: Росія – не Україна. І наш борщ – це наш борщ. Не плутати зі щами!
Але точки дотику все-таки знайшлися! По-перше, корейці їдять свинину. Не зовсім сало, швидше, сало із проростю, та все ж – дуже по-українськи. Вони його смажать, додаючи усе на світі, включаючи осьминогів, кальмарів, дивні тоненькі гриби і т.д. А ще вони люблять часник, мариновані огірки, млинці, домашню локшину і гарбузи! І варять гарбузову кашу, в якій теж, як у нашій, водяться дрібненькі галушки!
Щоправда, ще одна традиція – вручати гарбузи хлопцям, як знак відмови на пропозицію руки і серця, їм здалася смішною, але зовсім не зрозумілою. Вони надто прагматичні, щоб отак добро розбазарювати несимпатичним хлопцям!
Найекзотичнішу корейську традиційну їжу – собак, я скуштувати б не відважилася. Зважаючи на те, що я взагалі не їм м”яса, - це не дивно. Але, гадаю, я б і так не відважилася їсти „друзів наших менших”, бо й досі пам”ятаю, як ридала над книжкою „Білий Бім чорне вухо” або за бабусиним Шариком, який тричі йшов із дому помирати, щоб не обтяжувати нас негативними емоціями, а ми все бігали, знаходили його і повертали додому. Хоча мушу пояснити, що страви із собаки – задоволення дороге. Для цього спеціальну м»ясну породу собак вирощують, як у нас свиней. Та не будемо про сумне. Прощальну вечерю у Сеулі я провела у ресторані морепродуктів, які в Кореї набагато доступніші, аніж собаки. Тут можна було обирати все, що хочеш, поєднувати, як завгодно, і підсмажувати, як на свій смак – на кожному столі була своя міні плита із приладдям для примітивного готування. Смачно, корисно і цікаво!
далі буде...
