Так, в книзі багато моментів, читаючи які на очі набігали сльози. Самим найемоційнішим – це був перший розговор з мамою по телефону. Також плакала разом з Аліною, коли вона на Пасху залишилася одна і прийшла хазяйка квартири Катерина Василівна. А коли Сергій пройшов мимо теж було прикро – як міг такий розумний чоловік повірити пліткам? Хоч в житті таке трапляється дуже часто. Розум і почуття – до чого ми більш прислухаємося? Або взагалі себе не слухаємо, а орієнтуємося на думку інших людей – що ж люди скажуть? Ці важливі питання, яки хочеться й собі поставити після прочитання.
Взагалі – чудовий роман. Читала повільно, розтягуючи задоволення від сюжету. Спочатку назва роману визвала подив – а чому траса, а не дорога? Потім зрозуміла.
Анжеліко, спасибі Вам, та всім, хто допомагав у видавництві книги, за приємне читання! З радістю б прочитала би й інші Ваші твори! Хай щастить Вам!
