МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ХЛОПЧИК або ПОБАЧЕННЯ ІЗ КЕНГУРЕНЯМ

[АНЖЕЛІКА]

Іноді побачення бувають не лише незабутніми, а й дивовижними. Сьогодні ранкове побачення мені призначило КЕНГУРЕНЯ. О 10.30 воно зі своєю прийомною мамою чекало мене у київському зоопарку. Хоча насправді ініціатором побачення була. Та оскільки кенгуреня Чупа - хлопець, то час і місце обирав він...
Спочатку я побачила Чупу по телевізору - нещодано народившись, він вже перетворився на телезірку. А ви казали: "В Україні телезірок немає!!!" Сьогодні після нашої зустрічі до нього одразу приїхало ще дві камери... А йому лише 2,5 місяці... Що далі буде??? Але я не про це.
Чупа, як і всі кенгуренята потрапив у мамину сумку ще ембріоном, трішечки підріс... і необачна мама, чи то від стресу, чи ще від чогось, загубила Чупу. Як правило, такі тваринки не виживають. Але мініатюрного Чупу побачили працівники зоопарку і взялися його рятувати... Хоча шанси на виживання були мінімальні! Крихітна істота була довжиною в кілька сантиметрів із лисою сірою шкірою, настільки тоненькою шкірою, що було видно її кишки  і внутрішні органи. Чупу годували з піпетки молочком, збагаченим яйцем. Зараз 2, 5-місячне кенгуреня вже їсть манну кашу. А замість маминою сумки, Чупа живе у сумці пошитій із рукава каракулевої шуби. Прикольно, що спить він на спинці закриваючи голівку задніми лапами (у позі ембріона).
Цікаво, що мініатюрні передні лапки із 5 пальцями нагадують людські руки за розташуванням і рухами, 3 пальці на задніх кінцівках нагадують пташині лапи. Один із пальців навіть роздвоєний.... Але досить фізіології.
Мій візаві виявився трішечки боязливим. При першому погляді він... впісявся... Але на цьому незручності вичерпалися. Чупа обняхував мої руки, тикався в мене вологим носом, шукаючи теплого містечка і позував перед фотоапаратом, на відміну від мене... Я так захопилася кенгуреням, що забувала дивитися в об"єктив - фотки виявилися не дуже))) Тваринка дуже лагідна, доброзичлива, тиха - така, як її прийомна мама - завідувачка відділу приматів. Не полюбити кенгуреня просто неможливо. ТОж тепер це мій улюблений хлопчик...
Зараз Чупа почуває себе у безпеці і не знає, що у дорослому житті його може чекати неприємна неподіванка. Кенгуру живуть родинами, тож чи приймуть вони "чужинця" - невідомо... Хтознає, може, Чупі доведеться провести своє життя поміж людьми)))